На другому році навчання у Києві я нарешті вибралася на "ґрунтовну" прогулянку Гідропарком.
Це місце ніби симбіоз зон, де все ще вирує життя, і тих, де царує напівзанедбаність.
Три години безперевної хотьби, змін найрізноманітніших почуттів, та думки, нарешті розкладені по поляцях і кілька непоганих фото в якості трофеїв.
Занехаяні кущі і дерева, старий дерев'яний місток з безліччю невеличких замочків, котрі певно ще не так давно лишили закохані, дерев'яні альтанки і невеличкі кав'яреньки, незчисленна кількість котиків, які без жодного остраху лестяться до тебе (їх тут підгодовують)... Час від часу тобі зустрічаються поодинокі люди - хтось певно вирішив навести лад у думках, хтось просто прогулятися, були й фотографи, які не змогли втратити можливість закарбувати на своїх світлинах магію неповторної осінньої природи.
Дійсно, саме осінь додала особливої атмосферності цьому місцю. Пора надзвичайної краси, але й пора спогадів, меланхолії й зажури.
З кожним кроком тебе все більше поглинає аура спокою з нотками легкого смутку. Тут тебе не відволікає ані гамір великого міста, який стає ледь чутним, якщо відійти достатньо далеко, ані зацікавлені погляди. З'являється можливість нарешті пригальмувати і все обдумати.
А тоді ти нарешті повертаєшся у зону де людно і гамірно, поволі переходиш із стадії пасивної задуманості у стадію активного сприймання навколишнього світу, майже підсвідомо розуміючи, що прийшов туди, де починалася прогулянка, але все ж відчуваєш себе вже іншою людиною. Людиною більш спокійною, яка нарешті привела до ладу свої думки.
Тож, до чого це я?
Іноді буквально життєво необхідно зникнути на кілька годин саме в такому місці. Аби позбавитися від божевілля, яке породжує у наших душах шалений вир сучасного життя.
#гидропарк#hydropark#kyiv#киев#речка#river#дніпро#dnipro#пляж#bitch#sky#clouds#небо#облака#birds#doves#птицы#голуби#autumn#осень#мост#bridge#мостик#trees#lights#деревья#лампочки
